програма проведінки, психологія поведінки

В 1974 році філософ  і психолог Анатолій Борисович Рапопорт із універсиитета в Торонто, сформулював ідею, згідно якої, найбільш ефективним способом у відношенні до іншої людини являються:

1. Співпраця;
2. Взаємоповага;
3. Прощення.

Іншими словами, коли людина, чи структура, чи група зустрічають іншу людину, структуру або групу, то вони зацікавленні  в тому, щоб запропонували альянс, потім, згідно правилу взаємоповаги, дати іншому те, що отримав від нього. Якщо ж інший допомагає, то йому теж допомагають, якщо інший агресивний, то він отримує у відповідь таку саму агресію. Потім потрібно його простити і знову запропонувати співпрацю.

В 1979 році, математие Роберт Аксельрод організував турнір між автономними комп’ютерними програмами, які можуть вести себе як люди. Єдина вимога: кожна програма повинна бути обладнаною  стантардним комунікаційним блоком, підпрограмою, яка дозволяє спілкуватися із сусідами.

Аксельрод отримав чотирнадцять дискет з програмами своїх колег вчених, які зацікавилися змаганням. У кожної програми були різні закони поведінки (у самих простих, код поведінки вміщався у два рядки, а у самих складних — в сотню). Метою було — набрати як найбільше пунктів. У де-яких програм правилом було — як найшвидше  почати експлуатувати іншого, вкрасти його пункти, а потім змінити партнера. Інші намагалися викрутитися самі, зберігаючи свої пункти, уникаючи контактів з усіма, хто може їх обікрасти. Були і такі правила: «Якщо інший налаштований вороже, то його потрібно попередити, щоб він припинив, а потім наказати» або «Співпрацювати, а потім раптово зрадити».

Кожна програма була 200 раз протиставлена кожному із конкурентів. Всіх перемогла програма Анатолія Рапопорта, обладнана правилом поведінки СВП (співпраця, взаємоповага, прощення).

Більше того, програма СВП, поміщена навмання серед інших програм, спочатку програвала агресивним програмам, але в кінцевому результаті, вона перемагала і ставала навіть «заразною», якщо їй давали достатньо часу. Сосідні прогами, помічаючи, що програма СВП найбільш ефективна, в кінці-кінців починали застосовувати той самий підхід.

Так, що в довгостроковій перспективі, правило СВП являється найбільш рентабельним. Кожний це може перевірити на власному досвіді. Це значить, що потрібно залишити всі неприємності, які приносить ваш колега по роботі чи конкурент і продовжувати пропонувати працювати спільно, ніби нічого не сталося. З часом, цей метод обов’язково приносить девіденди. І це не ввічливість, це все у ваших інтересах, що було підтверджено комп’ютерним моделюванням.

П.С. Самою складною частиною цього алгоритму залишається — прощення. Ми не вміємо прощати, тому замикаємося чи ведемо себе агресивно по відношенню до всіх, хто несе потенціальну загрожує нашому «Я».

11 thoughts on “Ефективна програма поведінки.

  • 14.12.2012 at 4:17 пп
    Permalink

    Сложно простить человека, так как нынешнее общество не терпит слабаков, а прощение на сегодня — удел слабых. В наше время нужно вцепиться в горло обидчика, чтобы он больше не смог никого обидеть и такое поведение становится нормой. То есть на негатив и агрессию нужно давать еще больше агрессии, иначе не выжить.

    А рассказы о том, что «ударили по левой щеке — подставь правую» уже мало кого впечатляют. Именно поэтому тяжело дождаться плодов внедрения такой системы «по Рапопорту», когда коллега по работе разносит негатив, а ты должен делать вид, что ничего не произошло :) Он завтра вылезет на голову всем окружающим, понимая, что ничего за это ему не будет.

    Но это мое ИМХО, если что :)

    Reply
  • 15.12.2012 at 12:01 дп
    Permalink

    Видишь Санька.. не только я одна — категорически против прощения..
    Всё таки моя теория — что никто никого не прощает (даже если делает вид) — в точку.. Так что — скоро разработаем новую — нашу — ПРАВИЛЬНУЮ !!!

    Reply
  • 16.12.2012 at 10:39 дп
    Permalink

    Іншими словами, коли людина, чи структура, чи група зустрічають іншу людину, структуру або групу, то вони зацікавленні в тому, щоб запропонували альянс, потім, згідно правилу взаємоповаги, дати іншому те, що отримав від нього. Якщо ж інший допомагає, то йому теж допомагають, якщо інший агресивний, то він отримує у відповідь таку саму агресію. Потім потрібно його простити і знову запропонувати співпрацю.

    Вчитайтесь уважно у те, що виділено жирним шрифтом. Там чітко прописаний принцип взаємості. До тебе по-хорошому — ти по-хорошому, тебе зле ставляться — ти теж взаємний. Андрюха, де тут той цитований тобою, біблейський принцип смиренності??? Це перше.
    Після того, як наприклад, конфлікт вичерпано (діловий партнер вкрав гроші, а ти його наказав в правових рамках, — наприклад), то найкращим способом буде якраз те саме прощення. Чому? В бізнес-полі — бо пошук нового партнера, налагодження стосунків із ним займає час і втрату грошей, і не виключено, що він не поведеться так само як попередній. Звідки, як на мене, слідує, що краще добре проаналізувати старого партнера, причини, які його штовхнули на вчинок, що спровокував конфліктну ситуацію і з’ясувати, ймовірність появи таких причин у майбутньому, і якщо все більш-менш гаразд, то прийняти рішення про прощення. Це економить час і гроші, в порівняні із пошуком нового партнера.
    В ментальному полі — самі знаєте, що будь-яка образа залишає слід на нашому фізичному здоров’ї. Тому, в будь-якому разі, навіть не нав’язуючи співпраці із парнтером, який наніс образу, потрібно знайти способи простити людину. Так, це одна із самих непростих задач — простити по-справжньому і часто, прикриваючись фразами: Хай Бог простить, Я простив. — люди таять в собі образу, яка потім як іржа — виїдає із середини.
    To Люба
    Що б не казали, що не можливо простити, що це тільки брехня — так, згоден, бо люди слабкі і тому такого зробити не можуть, але відкидати можливість прощення тільки через власну слабкість. Чи варто?
    To Андрій
    Не плутай вміння прощати і смиренність. Це різні речі. І щоб позбутися звички казати «В наш час», згадай велику римську імперію, згадай радянський союз на рівні керівників, і ти побачиш все те саме, що і зараз: обман, лицемірство, жага грошей, жага влади, підміна цінностей, маніпулювання масовою свідомістю. Цо обов’язкові атрибути кожного режиму, кожної влади ;)

    Reply
  • 16.12.2012 at 10:55 пп
    Permalink

    Саня, все-то верно, насчет «нашего времени», но в том контексте я имел ввиду, что в недалеком прошлом, прощение врагов проповедовалось Библией и значительная часть людей следовала ее канонам, но сейчас появилось множество безбожников (и я в том числе :) ), которые считают, что прощать врагов — это давать им повод повторить свой непристойный поступок.

    Опять же, сделав подлость один раз — нет никакой гарантии, что это снова не повторится. Да, ты все верно написал, что нужно проанализировать ситуацию, чтобы понять, почему произошел данный инцидент и принять меры к недопущению подобного. Но по сути-то, ты не прощаешь человека, так как помнишь о его проступке и следишь за ним, чтобы он не повторил его снова. Понимаешь о чем я?
    Так не лучше ли избавиться от этого человека? И когда он перестанет работать в данном коллективе, можно забыть о его существовании и о тех проблемах, которые он принес в коллектив. Это и будет его прощение, так как ты не будешь его преследовать.

    Да, проблемы, причиненные коллективу, могут быть разные, и степень вины человека может определить только суд. Но нужно самому понимать, если в коллективе человек не «прижился» с разу или крепко оступился, то вряд ли он сможет восстановить свой статус в своем окружении. Коллеги будут улыбаться, шутить, лицемерить, но постоянно держать дулю в кармане, вспоминая, о событиях «давно минувших дней».

    Reply
    • 17.12.2012 at 12:31 дп
      Permalink

      Андрюшка, не плутай м’яке із теплим, а приємна із корисним.
      Простити — це не забути, ми не можемо витирати із пам’яті події.
      Простити — змінити ставлення до ситуації із край негативного до нейтрального.
      От скажи мені, будь ласкавий, яким є механізм образи? Звідки береться образа?

      П.С. Вставляй не BB коди, а як написано знизу — HTML теги < b > bold and so on )

      Reply
      • 18.12.2012 at 1:55 дп
        Permalink

        «Простити — змінити ставлення до ситуації із край негативного до нейтрального.» — и как с нейтральным отношением к человеку можно продолжать ему доверять?

        «От скажи мені, будь ласкавий, яким є механізм образи? Звідки береться образа?» Обида является ответной реакцией на негативное отношение к человеку.

        Например, коллега, с которым я проработал долгое время, оказался, грубо говоря, стукачом. Как мне его простить и продолжать сотрудничество, зная, что он снова может «стукануть» руководству или еще кому то? Как можно простить человека, который рассказал всему коллективу что-то очень личное (да, сам виноват, не нужно было и ему рассказывать, но ляпнул одному, в надежде, что тайна не раскроется)? Как быть в таком случае? Не будет ли подобная ситуация с библейской «второй щекой»?

        Обиду забыть нельзя, можно лишь загасить временем открытую неприязнь и превратить ее в холодно-натянутые отношения. По крайней мере, все это я сужу по себе.

        Reply
  • 17.12.2012 at 2:37 пп
    Permalink

    Прощення дуже велика річ, хоча в деяких випадках ,це зробити, як здається на той період часу практично неможливо. Але все ж таки з плином часу біль вщухає і все притуплюється, забувається — раніше чи пізніше. Тільки питання в тому, чи варто витрачати своє дорогоцінне життя щоб знаходитись в образах? А вміти прощати це знову ж таки робота над собою, самий складний процес, як на мене. Простіше все звалити на когось, не визнаючи своєї причетності до тієї чи іншої ситуації, яка відбувається в НАШОМУ житті. Адже життя наше і все що з нами відбувається під нашою відповідальністю. І якщо зазирнути правді у вічі, то свою причетність можна побачити до усіх життєвих ситуацій. Крім того образи тягнуть з нас позитивну енергію, такі собі вампіри. І взагалі вибір кожного бути в конструктиві чи деструктиві.

    Reply
    • 17.12.2012 at 2:54 пп
      Permalink

      Ура-а-а-а-а!!! В моїх рядах підкріплення!!!
      Дякую, Олю за підтримку ))))

      Reply
  • 18.12.2012 at 12:22 дп
    Permalink

    :D :D :D
    Все дело в том, что я, например, совершенно не точу себя черными мыслями об обидчике, я его стараюсь просто игнорировать и ровно к нему относиться. Конечно же, обида со временем забудется, и я перестану думать о нем в негативном контексте. Но — я не смогу ему доверять никогда. Потому что когда придет время и мне нужно будет положиться на одного из двух людей — малознакомого человека и того, кто меня каким-то образом обидел, я больше всего выберу первого. Так как негативного, как собственно, и позитивного опыта с ним не было и еще неизвестно, куда может привести такое доверие. А со вторым человеком у меня всегда будет ассоциироваться обман и негатив, хотя я абсолютно не буду о нем думать или не спать ночами. Это уже действует на подсознании, как условный рефлекс :)

    Reply
    • 18.12.2012 at 9:42 дп
      Permalink

      Твоя позиція зрозуміла, досить типова. Я сам так роблю часто. Але! Це типовість поведінки і звичка, ще не ознака правильності )

      Reply
      • 19.12.2012 at 12:07 дп
        Permalink

        О, теперь мы пришли к консенсусу, как говорил М.С. Горбачев :) Благодаря этой привычке и типовому поведению наши коллеги не слишком наглеют, как и мы, собственно. Ибо — страшно, что могут учудить некогда приветливые сотрудники :) :) :)

        Reply

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *