Ніч

На спідометрі – 140 км. Нічна траса зрідка засвічувалась ліхтарями зустрічних авто. В салоні – музика, драйв, веселощі. І сьогодні їх двоє. Якась особлива атмосфера сантиметр за сантиметром, мить за миттю заполоняла авто. Повертаючись зі свята (хоча для них це була робота), вони співали все, що тільки міг видати його плеєр. Разом витягували всі нотки, крадькома поглядаючи один на одного і насолоджуючись спільним результатом. В цих поглядах змішались захоплення, симпатія, бажання…
Втома давала про себе знати і згодом її голова обережно схилилась на його плече. Запах його парфумів просто зводив її з розуму. Хотілося знову і знову, 

Читати далі

Вокзал.

Вокзал… Переповнені потяги, зустрічі-прощання, а головне – непідробні, щирі емоції. Чекала потяг і думала. Про що? Не знаю. Думки мухами літали в голові, але конкретика була відсутня. Сумно покидати місто… А ще гірше визнавати те, що тут залишилось все найкраще – сім’я, друзі, Він.
Блукала поглядом, розглядаючи людей, колії, голубів. І тут відчула на собі чийсь погляд. Піднявши очі, побачила Його. Ще мить Він дивився прямо в очі, а тоді опустивши голову, зник у натовпі. А я стояла. І відчувала як ця потужна хвиля емоцій накриває мене з голови до ніг. Серце почало несамовито битись,

Читати далі