Хто придумав вимірювати життя роками?

IMG_2931І хто придумав вимірювати вік? Навіщо?
Така дурниця, якщо бути щирим.

Вона сидить на лавочці, одягнута у старе пальто, дивиться на пожовтівше опале листя і думки якісь мутні. Хіба їй сімдесят п’ять? Насправді — ні, їй десь біля двадцяти не більше.
Вона, взагалі-то, могла би встати, покинути до біса стару потерту хустину, придбану ще за часів перебудови, та зачовгане на ліктях майже до дірок, куплене колись по-знайомству чешське пальто. Вона назавжди могла б забути біля лавки свою палицю, схожу на перевернуту клюшку для гри в поло, і піти… піти підіймаючи ногами у повітря різнокольорове опавше листя, спостерігаючи, як воно розлітається у різні боки.
І було б на ній гарне, майже невагоме червоне плаття, та черевички із каблучками, які відстукують по асфальту, привертаючи зацікавденні погляди чоловіків. Волосся розвівалося б на вітрі, сяючи у променях сонця яскравим кольором блонд. Вона могла б зібрати друзів і піти гуляти вулицями міста до ранку, розпиваючи терпкий кримський портвейн, п’яніючи від запаху достигших яблук і уваги чоловіків. Все це було б, якби хтось-колись не придумав вимірювати життя відрізками, що називають роками.

Йому десь біля вісімнадцяти, але він давно про це забув, адже одного часу він дорослим, може він не хотів та довелось — така традиція. Він працює у великій фірмі до пізна, а увечері неквапливо крокує коридорами до ліфта, який відвезе його у підземний паркінг. На ньому дорогий костюм, навіть не від Вороніна, може від Версачі. Він дістає ключі, відкриває свій мерседес, сідає за кермо і перевіряє кишені, чи бува нічого не забув. Із внутрішньої нагрудної кишені, від дістає портмоне із водійським посвідченням, де на нього дивиться якийсь літній чоловік із морщинами на обличчі — подарунком прожитих літ. Багажник його заповнений по самі вінця непротрібним досвідом про те, як виживати серед конкурентів, заробляти великі капітали та нищити ворогів без жалю. На руці, віддаючи дорогим блиском, висить надто дорогий годинник, що невмолимо відраховує прожиті хвилини. В його кабінет не входять без попереднього запису у секретаря, а за стіл не сідають без дозволу. Він вже майже забув, коли був жагучим брюнетом, тепер його волосся кольору платини.
Вдома його чекає вже майже дорослий син із незрозумілою зачіскою на голові, у рваних джинсах та татуюванням на лівому плечі.
— Тато, я піду. — і йде гуляти з друзями у місто на всю ніч, щоб випивати багато алкоголю, зваблювати дівчат та втікати від поліції.
Здається це було не так давно, коли він поміняв свої кеди і стару Яву-250 на костюм, та офіс. Він би зараз так само, як і його син, міг би піти у місто, викинувши свій дорогий годинник, зачинивши кабінет і більше ніколи не ходити коридором до ліфта. А там, під покровом ночі, співати голосно пісні, пити портвейн, вдихати аромат достигших яблук і бути безголовим щасливим хлопчиськом… якби хтось не придумав вимірювати життя людей роками.

Коли мені було шістнадцять років, я дивився на тих, хто старше мене десь у двічі і думав, що вони знають так багато і володіють великою мудрістю. Для мене вони були мудрими тоді усі, адже їм було уже за тридцять.
Сьогодні мені тридцять років. Тепер я знаю, що то все було неправдою. Всім тим, що видавалися мені дорослими і мудрими було не більше шістнадцяти, тільки чогось обличчя їх стали іншими, не такими, як моє у той час. Просто хтось придумав вимірювати життя роками.

Це велика змова проти всього людства, вселенська комедія-фарс, адже старіє тільки тіло, а щось всередині так і залишається вічно молодим. Тільки ми про те забуваємо, пам’ятаючи свій рік народження та відраховучи прожиті роки.

І тільки захмілівши від випитого за цілий вечір, ми сідаємо гуртом, обнявши за плечі, старих та перевірених життям друзів, згадуємо як колись лазили у колгоспний садок за яблуками та грушами, втікали від сторожа, показуючи йому дулі. Або як відчайдушно билися удвох проти зграї із п’яти чоловік із сусіднього району, а потім із задоволеною посмішкою розпивали із горла пляшку Столичної та обмиваючи розбиті обличчя.
Ми все це пам’ятаємо, забувши про одне — ми й досі ті самі хлочаки да дівчиська, просто хтось придумав вимірювати життя роками.
От падлюка.

——————————————————

Ніщо не дозволяє так розслабитися, як відпочинок на морі. Сонце, пісок і шум хвиль дозволяють повністю забути про щоденну метушню і турботи. Туристична фірма Львів — «Королівські подорожі» — це місце, де ви зможете замовити гарячий тур, круїз, оформити страхувий поліс чи поповнити «travel sim».

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *