Відсутність фотокамери – загроза неймовірній подорожі. Я розкажу вам про те як мене кинули,за що я щиро вдячна, і це не сарказм
Фотографією займаюсь більше 7 років і вже складно уявити особливі події з мого життя без камери в руках. А в подорож без фотоапарата навіть вагалась їхати.
Історія як мене залишили наодинці з моєю мрією сталась минулого літа. З подругою за пару тижнів почали з натхненням планувати маршрут автостопом по Україні з мінімальними затратами, з задоволенням сиділи ночами прокладаючи маршрут на гул карті, наш маршрут був з обмеженим часом, ми його прив’язали до днів, чисел.
З кожним днем все ближче та ближче до дня виїзду. А мій фотоапарат цифровий досі в ремонті, все йшло чудово і вписки знайшла через каучсерфінг і карту підклеїла, готова до виїзду, а відчуттями вже поверталась з цього насиченого, морем та горами, тріпу.
Останній день в Києві, дізналась що мій фотоапарат лише через декілька днів поремонтують, але перенести подорож вже немає можливості, набрала подругу з якою ми завтра їдемо і як десятком яєць в обличчя вона каже, що якщо немає фотоапарату то для чого взагалі їхати. Мою нижню щелепу діставала з глибокої могили. Відкопала щелепу і перейшла до вирішення проблеми за 12 годин до виїзду.
Найкраща компанія що може бути у подорожі це подруга дитинства, Віка яка підтримує мої шалені ідеї. Завалилась до неї вже з рюкзаком, повністю зібрана та кажу що треба зараз їхати на море. Зранку ми виїхали стопом і одразу ж першою машиною до затоки за 5.5 годин. Бюджет 60 гривен,нас двоє, попереду море та гори більш ніж на 2000км. Рада що саме з Вікою, а не з подругою яка хотіла фотографуватись, а не подорожувати. І тут я розумію що як класно коли люди кидають,обманюють. Це справді подарунок долі та знак з ким краще не зв’язуватись. З
Фотографія для мене стала частиною повсякденного життя, зовсім без фотоапарата звісно я не поїхала,взяла зеніт та ломо компакт автомат — дуже зручний,легкий, ширококутний,ідеальний в подорожі. З собою був і цифровий. Який віка взяла, нам його мало вистачити аж на тиждень подорожі без підзарядки. І тут розумію що добре мати з собою плівку.
Уявляла що я без фотоапарату, насолоджувалась кожною миттю саме зараз, а не вдома переглядаючи фотографії. В цьому є свої плюси, цінувати те що маєш зараз. Але особливий шарм відкривається коли обмежений простір прямокутником відеошукача фотоапарата, тоді виділяється головний об’єкт, і можна насолодитись композицією кадру.
Більше 100кадрів зробила на плівку, пройшов майже рік, і як ви думаєте? Я Досі не проявила жодної плівки. Фотографія показує інший світ,як бачити красиве навіть там де його немає,за рахунок ракурсів і композицій.
Про цю подорож яка подолала 2340 км — Від рівня моря до 1651м над рівнем моря в горах. 15 машин та 1 потяг та 60 гривень на двох що витратили на зефір, розповідаю детальніше за посиланням
Якщо є бажання подорожувати то нічого не зупинить, лише рухайтесь вперед. Залишаючи позаду те що зупиняє!
Доброго вечора Сірко!
Ситуація, схожа до багатьох..
Сказали, що підшукуватимуть роботу по моїй професії( ветеринарна медицина).. Знову ж таки в Німеччину, польською візою.
Кажуть що робота легалізовується, що вартує 300 Є..
Ще кажуть, що якщо не знайдеться розміщення(робота), або якщо я відмовлюсь надалі працювати із цим агенством ДО ВИЇЗДУ — то кошти 100% — ово повертаються..
Питання очікуване.. «Варто спробувати? , Чи є шанси попасти дійсно на роботу по професії, іі чи є підстави вірити, що роботу можливо легалізувати, навіть в такому випадку, що це користуючись польською візою!?»