На спідометрі – 140 км. Нічна траса зрідка засвічувалась ліхтарями зустрічних авто. В салоні – музика, драйв, веселощі. І сьогодні їх двоє. Якась особлива атмосфера сантиметр за сантиметром, мить за миттю заполоняла авто. Повертаючись зі свята (хоча для них це була робота), вони співали все, що тільки міг видати його плеєр. Разом витягували всі нотки, крадькома поглядаючи один на одного і насолоджуючись спільним результатом. В цих поглядах змішались захоплення, симпатія, бажання…
Втома давала про себе знати і згодом її голова обережно схилилась на його плече. Запах його парфумів просто зводив її з розуму. Хотілося знову і знову, вдихати його, не розлучатись ні на секунду. А ще – безкінечно тонути в цих безмежних очах, відчувати на собі його сильні руки. Ця симпатія виникла ще з того моменту, коли він вперше побачив її після 6 років навчання в іншому місті. Вона дуже змінилась. Хоча дитячі риси обличчя і завжди допитливі очі нікуди не поділись, з’явилась якась таємничість і жіночність – в рухах, голосі, очах. З того часу вона почала часто ловити на собі його погляд. Не такий, який був колись. Це був погляд чоловіка на жінку, а не юнака на дитину. Знав би він тоді, що ще з дитинства вона малювала його портрети. Надзвичайно гарний, хороший і щирий він з далекої першої зустрічі заповнив собою її думки.
… Не відриваючи очей від дороги, він поцілував її у чоло. Відчувши тепло його ніжних губ, її серце почало битись частіше. Заплющивши очі, вона робила вигляд, що спить. А він раз за разом торкався губами її обличчя, змушуючи гарячу кров музикою мандрувати тілом.
Авто ніби увірвалось в рідне нічне місто, порушуючи приємну тишу завжди привітних маленьких вуличок.
– Тебе додому?
– Так. Вже хочу спати.
– Точно? А може…
– Ні. Я хочу додому.
Мовчки сиділи в авто біля її будинку.
– Я не хочу, щоб ти йшла. Побудь ще трошки зі мною, будь ласка.
– Навіщо? Тобі краще не затримуватись. Дружина хвилюватиметься.
Вона виривала з себе останні слова, дивлячись у вікно і намагаючись втримати зрадливі сльози.
– Я не хочу додому. Я так за тобою скучив. Не розумію, що зі мною коїться. Раніше я сприймав тебе як молодшу сестричку. А зараз, коли дивлюсь на тебе… Чорт, не можу говорити.
Вона уважно дивилась йому в очі, щоб зрозуміти – його, себе, ситуацію. А він помітно нервував, тримаючи її за руку.
– Андрій, я тебе прекрасно знаю. Не думай, що я з тих, хто за помахом пальчика побіжить за тобою. Признайся, з ким ти тільки не зустрічався. Навіть не надійся. Я йду спати.
Вона намагались не видавати, що кожною клітинкою тіла бажала відчувати його губи на своїх…
– Ні, Кать, ти не розумієш. Всі, хто були до тебе, попса. Так, на декілька вечорів. Ти не уявляєш, як часто я себе стримую, щоб не торкнутись до тебе, не милуватись кожну секунду. Я просто божеволію від запаху твого волосся. Ти одна змушуєш мене не спати ночами. А ще я знаю, що і ти не байдужа до мене. Це ж правда?
Вона мовчала. Не могла не погодитись. Знала, що збрехати правдиво не вийде. А він повільно, але впевнено наближався до її обличчя. Вона могла відчувати його гаряче дихання.
– Ти так часто мені снишся. Я весь час думаю про тебе, згадую чарівні очі, завжди холодні руки, щиру посмішку, милий голос… Я більше так не можу. Ти зводиш мене з розуму.
Він шепотів їй на вушко, викликаючи хвилі мурашок на спині. А потім торкнувся теплими губами її шиї. Ніби потік струму пройшовся всім її тілом. Дихання ставало все частішим. Вона намагалась не підпускати його до губ, щораз делікатно відвертаючи голову. Але його вже не можна було зупинити. Рішуче, але водночас стримано і ніжно він взяв її обличчя в свої сильні руки і повернув до себе.
– Залишися, благаю…
І лагідно поцілував її вуста. Бажання вогнем охоплювало всю її. І ось вона відповіла, воліючи цим поцілунком передати все те, що роками збиралось в її серці. Всю ту ніжність, тепло, вірність…
Тиха музика супроводжувала зливання їх гарячих тіл в одне ціле.
– Нам не можна. Що ж ти зі мною робиш… Мені зриває дах, – шепотіла вона, захлинаючись в хвилях пристрасті.
– Я знаю. Але не можу більше себе стримувати, – відповідав він, все міцніше обіймаючи її плечі.
– Мені треба йти…
Вона намагалась пояснити , що її чекають вдома. Але всі її спроби сказати хоча б слово відразу ж переривались його п’янкими поцілунками. Вони тонули одне в одному, насолоджувались, кохали… Вибухаючи новими емоціями, втрачали свідомість від буревію ласки і спокуси.
Місяць яскраво світив на зоряному небі. З тієї ночі він став стражем ще однієї таємниці…

Tagged on:             

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *