«Полуничне дихання» або як воно на полуницях в Польщі

Передмова

Реальна історія із життя заробітчанина, який поїхав до Польщі на збір полуниць.
Головний герой подій — це читач та дописувач блогу Роман Л.,
який ласкаво погодився поділитися власним життєвим досвідом.

 

Дєла давно мінувших днєй – пріданьє старіни глубокой.

Йшов 2000 рік. Минав перший рік як я закінчив своє навчання в технікумі. Молодий фельдшер ветеринарної медицини, який шукав працю. Але такої ніде не було, бо кому потрібен фахівець без досвіду роботи. Якось я дізнався, що люди возять на продаж до Польщі квасолю, горілку і сигарети. Я тоді ще не знав, що це човникарством зветься. Ось я вирішив зайнятися квасолею, яка у нас розповсюджена, та дуже популярна. То така біла, крупна квасоля була, — в народі її називають «кобильохою». Всю куплену квасолю, звозив додому, вдома все важив, пакував дві сумки по 25 кг, брав з собою 0,75л горілки (то була така «квадратна» пляшка «Смородинової» від Артеміди), блок сигарет, і «гострив сандалі» на Польщу.

Виїжджав я із сусіднього міста з автовокзалу, звідки автобус виїздив о 23:00 годині. Тому щоб щось заробити, мені треба було о 21:00 їхати електричкою у те місто, і там вже куняти до 23:00. Інакше, поїздка на таксі майже все б з’їдала. Далі, приїзджав в Перемишль, йшов на скуп, здавав квасолю. Поляки завжди занижували ціни. То треба було собі нерви трохи потріпати, щоб поляк заплатив тобі твоє.. «Ваша квасоля має рубаки» — каже поляк. Ти з подивом: «йой, та які рубаки?» — відповідаєш поляку, і мрієш, аби він по скоріше то купив. Про себе думаєш, що на закупках квасолі в Україні тебе обманув хтось і втулив квасолю хробачливу.

Потім треба було йти на ринок в Перемишлі і нарізати по ньому круги з зазиваннями «вудка, папіроси» чи якось так. То було для мене найважче, бо щось внутрішнє мені не давало так ходити. Якщо б поліція впіймала, то був би штраф 50 злотих (або 100, того вже не пригадаю). Коли зі мною їхала мама (а вона собі знайшла подружку в автобусі), то справа збуту сигарет і горілки була на них. Я тоді лише носив сумки і курив собі )))

Опущу тут великий клапоть різних історій навколо цього човникарства, бо маю розповісти як я на збір клубніки їздив. Словом, заробіток від такої однієї поїздки човником складав 25 гривень чистими. Це в найкращому випадку. Для порівняння скажу, що в 2001 році, коли я пішов на свою першу роботу в Україні, то моя зарплата була 120гривень. Їздив так човником разів зо двадцять. Одного дня, мамина знайома починає розвивати тему, що якась жінка набирає на роботу в Польщу на збір клубніки, і що син тієї жінки (українка), який має 18 років, за сезон заробляє 360 доларів. За роботу треба заплатити 10 доларів, ну і ще 10 доларів за дорогу (та жінка буде везти на бусі). Вирішено їхати.

З нами їдуть: мамина знайома з своїм чоловіком, мама і я, мамина рідна сестра з дочкою. З якогось дива вирішено, що нас мають забрати з Перемишля о 17:00. В той день ми знову веземо весь човникарський крам (квасоля, 0,75 горілки і блок «Монте Карло» нєбєского). Все то успішно продаємо в Перемишлі. До 17:00 ще треба довго чекати. Вирішуємо, що я їду в Медику (прикордонний з Україною населений пункт зі сторони Польщі), скуповую там сигарети і горілку, привожу їм в Перемишль, ми ще то продамо, і щось заробляємо. А в Медиці сигарети і горілка в човників дешевші, ніж в Перемишлі – перекупщики і поляки там тримають нижчу ціну. Українці-човники йдуть пішохідним переходом, скидують то все перекупщикам і повертаються назад. Коротше, приїхав я в Медику. Стою, курю. Дивлюсь, що робиться. Тут біля мене човник пропонує перекупщику сигарети. Той дає низьку ціну, і човник поки не погоджуючись продати, відходить вбік. Так всі човники там ходять-бродять кругами і щось чекають.

Вирішую підійти до того човника і даю на 1 злотий більше від ціни перекупщика. Човник щасливий мені то продає. Складаю то все у велику «сумку в клітинку» і далі стою. Тут ні з того ні з сього до мене стається великий наплив човників. Я припух від здивування. Беру все, і помічаю, що навколо мене починає бігати якийсь українець і типу мене лякати. Боїться мені щось сказати, і бурчить щось собі під ніс, якось так невдоволено поглядаючи на мене. Не звертаю уваги на то. Маю зріст 1,87 м, стрижений на лисо, як то є по всіх канонах «моди» в ті часи, і те, ще я можу того невдоволеного полякати, маючи за пазухою підлітковий досвід хуліганства. Коротше, скуповую далі.

Тут чую, щось якось близько біля мене хтось польською віщає, а я ж то польської незнаю. Думаю, що то не до мене і стою собі курю. Чую, що то близько дуже від мене. Відвертаюсь, а то біля мене стоїть високий і дуже жирний поляк і говорить щось до мене. Я то ніфіга ніхферштейн з того що він говорить. Я так фіговим поглядом кинув на того поляка і продовжую курити. Дума: якщо той сальцесон ледве ходить, то при такому фіз.розкладі, йому вартувало б побоятись, а не мені. Тут гоп, і чую, то «радіо» зникло – нема того поляка. Десь щез. Я докурив, і далі собі купую. Той невдоволений українець з’являється знову, і ходить попри мене щось собі бурмочучи під ніс, глипаючи невдоволено на мене. Видно набрався сміливості і каже: «ти не думай, що ти такий крутий. Тут вже одна відрізана голова валялася». Я собі про себе думаю: «якась класична биківська мулька. З такими мульками завжди так примітивно. Щоб щось серйозне коїлось, то і підгрунття серйозне має бути», а тут все обставлено так як в дитячих страшилках про «чорну руку». Відповідаю опоненту: «ти такі історії знаєш, а висновків не робиш. Страх загубив?».

Він продовжує собі щось бурмотати під ніс, а далі я за ним не спостерігав. Словом, докуповую до повної сумки. Сідаю в маршрутку, щоб довести крам до Перемишля. Човники лізуть за мною в маршрутку і благають у них купити ще. Водій вирішує крикнути на мене, бо маршрутка не може від’їхати. Відїзджаємо. В Перемишлі жінки то успішно все продають, і ми ділимо заробок на всіх. Кожному виходить по 7 доларів. Чекаємо на свій бус з України, який має відвести нас на збір трускавок (клубніки).

Продовження буде…

5 thoughts on “«Полуничне дихання» або як воно на полуницях в Польщі

  • 26.01.2017 at 8:35 пп
    Permalink

    Підскажіть будь-ласка де шукати безплатні вакансії роботи у Польщі,або оплати її з першої зарплати.

    Reply
  • 29.01.2015 at 2:22 пп
    Permalink

    Да,цікавий проект,хлопці!) Приємно читати і історіі’і поради!
    Хотілося б,щоб нас за кордоном не сприймали,як-бидло,але все рівно для ляхів ми, не пани!!!! І навіть,якщо з ними у добрих стосунках,вони поза спиною тобі »корчать рожі». Це при тому,що ти не бухаєш,вкалуєш по 12 годин,не п’єш з ними каву на перекурах,не теревениш з ними про »ruskukurwu». Ми,украінці,така нація,що терпить довго,але розлючені ,ми-страшні.))))

    Reply
    • 02.02.2015 at 12:30 пп
      Permalink

      Доброго дня, Олексо
      Я вже не раз хвалився на сторінках свого блогу тим, що поляки завжди ставилися до мене із повагою, та декларували свою приязнь до України та українців узагалі.
      Можу назвати головні причини такого явища: володіння польською мені дозволяло працювати у таких місцях, де культурний рівень людей був на достатньому для адекватного спілкування рівні. Зовсім інша ситуація, коли потрапляєш до фермерського господарства, де власники є такими ж селюками, як і більшість працівників. Високої культури чекати не доводиться.

      Reply
  • 07.10.2014 at 8:18 дп
    Permalink

    привіт, Сірко! :))

    Reply
    • 07.10.2014 at 7:09 пп
      Permalink

      Ну, ось як і обіцяв — Ваша історія викладена в окрему статтю (навіть дві).
      Тепер можете радити друзям і знайомим читати, та набиратися досвіду )

      Reply

Добавить комментарий для Роман.Л. Отменить ответ

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *