Вчора о 16.00 стукнуло мені в голову — поїхати в центр Гельсінкі в торгівельний центр — купити джинси. Йокелемене, з тієї пори, як схуд на 15 кг, всі джинси, як із старшого брата )
Сказано — зроблено. Завів нашого Reno Clio і почухав вже досить знайомими вулицями без наві. Так, як бажання йшло перед думками, то сталося те, що мало — потрапив до корка в центрі. Пів-години я повз наче черепаха якихось 400 метрів. Виїхав на менш завантажені вулички, але місця для парковки в той час теж ніде не знайдеш на халяву… Зробив коло і зайшов по новій, щоб в’їхати на платну парковку торгівельного центру.

Врешті! В’їхав на підземний паркінг, який висічений в скалі на такій глибині, що коли на всьому світі разом вибухнуть всі ядрьоні бомби і бабахне кілька таких метеоритів типу тунгуського, то там на глибині парканадцяти метрів в камені можна буде відчути тільки легке здригання.

Отже, нарізаю кільця серпантину в глиб землі чо то точніше — скали, але тут перепона… стоять шлагбауми і металеві коробочки на стовчиках. й!»№; %:?ать, шо ща х?:%:та! Все ж на фінській.
Ломаною англійською попросив допомоги в авто, яке було позаду мене, а за ним вже черга вишиковувалася, бо селюк із Хмельницької області вирішив між буржуїв потусуватися.
Врешті металевий монстр виплюнув тікет і відкрився шлагбаум. Вперед, вперед, вперед! Шукати якісь цікавинки і шо? Тікет я маю, але скільки коштує те все задоволення?
Як потім з’ясувалося — не зовсім дешево.
Отже, рюкзак на плечі і до склєпу! Вісім поверхів торгівельних площ, народу як у нас на базарі і я просто прозрівав від того всього шуму. Благо, що тут досвід вже маю.
Великі супермаркети витягують страшенно багато енергії і відчуваєш себе по тих походах як знежирене молоко після сепаратора. Тому навушники, ставшого вже своїм рідним ipod’а, запихнув у вуха і пішов шукати.
Тут пригоди і почалися…
Досить швидко я вибрав собі джинси і взявши їх на плече, почимчикував до каси… діставати гаманаць, а там… бліать, я забув його дома!!! Нічого, відкладу штани, так щоб завтра можна було знайти і поїду додому…
Але не все так просто, я не виїду, якщо не оплачу паркінг. Грошей не маю ні кОп’я…
МоСк запрацював на 100 процентів, аж вуха почервоніли і прийшла нова ідея — задзвонити до колеги, який спить дома — привезе гаманець.
Дзвонити, а він, падла ігнорує звук телефона.
Добре, видзвонюю другого, а він… теж не чує і тут стається така фігня, якої тра було чекати — сідає батарея.
ТО для повноти відчуттів, щоб адреналін почав виділятися не тільки в кров, а й в штани )
Отже, що ми маємо:
1. Центр Гельсінкі і я без цента в кишені.
2. Припаркований автомобіль на платній стоянці із ціною 6 евро на годину. (вже годину стояв і перспективи були не радужні)
3. Доїхати додому, щоб взяти гроші і приїхати за авто на паркінгу, теж не видавалося реальним, так як на проїзд теж гроші відсутні.
4. Сівша батарея в телефоні і ніхто не хоче вставити мою картку, щоб я міг подзвонити ( одна тайка (чи з тих країв) щиро намагалася допомогти, але не знайшла в своєму телефоні де вставляється сімка, просила щоб я дав номер і так задзвонити, але я номера не пам’ятав)

Мозок працював в скаженному режимі. Кінець-кінцем я добрався до паркінгу і тією ж ломаною агліцькою пояснив, що: «РУссо турісто — довбаний ідіот забув гаманець дома і не може заплатити за паркінг»
Потім намагався пояснити, що якщо він дасть мені тих 10 евро за паркінг, то я йому залишу свою стару нокіЮ 3310, рюкзак і навушники від япода (фіг я йому плеєра залишу, краще пішки піду в Контулу), а наступного дня (сьогодні) принесу бабло.
Але він мене здивував до неможливості: U can go and don’t pay.
Мій стомлений мозок просто відмовлявся сприймати нелогічність ситуації. Як то їхати і не платати? Може наступного дня я просто принесу бабки і фсьо окей? Але ні, я міг їхати спокійно і не перейматися нічим.
Вся ситуація підігрівалася тим, що до закриття супермаркету залишалося 15 хвилин і тоді треба було комбінувати як добратися до авто.
Отже, я таки добрався до машини і… ви не можете уявити того вибуху емоцій… Гаманець випав із рюкзака між сидінь і мирно собі там лежав.
Як олімпійський спринтер я полетів назад в супермаркет, підскакуючи наче перед потрійним стрибком у довжину )
За 12 хвилин я купив ті джинси, оплатив паркінг і вщент зморений переживаннями та хвилюванням всівся до автівки і поїхав додому…
І що, думаєте, на цьому мої пригоди скінчилися? Ні, до закінчення залишалося ще багато часу.

Tagged on:                     

6 thoughts on “Руссо турісто або Селюк в гостях у буржуїв

  • 24.09.2012 at 9:23 пп
    Permalink

    Хорошо пишете, мне понравилось. Улыбка не сползала с лица до конца рассказа. Спасибо. Пишите еще.

    Reply
  • 28.09.2012 at 8:39 пп
    Permalink

    Всегда пожалуйста, госпожа Юлия.
    Заходите почаще, всегда Вам рад!

    Reply
  • 28.09.2012 at 8:43 пп
    Permalink

    Ну хоть тут почитаю, как ты путешествовал за бугром, а то молчал все время, как рыба об лед :))) Классно написано, буду заходить еще :)

    Reply
  • 28.09.2012 at 8:51 пп
    Permalink

    Заходь, Андрюха, заходь )
    Я ж чого мовчав? Бо в тирнеті не цікаво розказувати, а в живу скільки нам доводилося зустрічатися… ось і не встиг )

    Reply
  • 18.04.2013 at 11:28 дп
    Permalink

    да…бачу цікаво вам там на тій чужині) трапляються цікаві події, про які цікаво читати, особливо якщо написано так, як ви пишете

    Reply
  • 08.11.2014 at 6:45 пп
    Permalink

    Гарно пишеш і дуже прикольна історія!

    Reply

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *